Краєві позиції та фінанси ОУН і УПА. ВСТУПНЕ СЛОВО

До цього в мене були різні проекти дослідження статусу, фор­мату, змісту краєвих позицій та деяких аспектів фінансової ділян­ки в діяльності Організації Українських Націоналістів, Україн­ської Повстанської Армії та Української Головної Визвольної Ради. Деякі з них не знайшли широкого оприлюднення чи кінечної реалізації. Спроба ж проведення своїх дослідів через приват­ні архіви чи збірки документів провідних осіб українського виз­вольного руху тепер здається мені чи не найоптимальнішою, хоча такий підхід трохи звужує коло потенційних читачів, бо окремі епізоди, посилання, терміни, особи та їхні вчинки виявляються не досить зрозумілими для широкого загалу.

Ця книга, зокрема, побудована на окремих матеріалах із ар­хіву ветерана Організації Українських Націоналістів Зиновія Марцюка (нар. 1910 р.), який від часу закінчення Другої світової війни замешкав у баварській столиці — Мюнхені, столиці до­статньо автономної й особливої німецькій землі, яка є складо­вою частиною федерального державного утворення — Федера­тивна Республіка Німеччина.

Мюнхен нині налічує близько 1,3 мільйони мешканців, які дорожать своєю етнічною окремішністю, шанують свої тради­ції й плекають оригінальний баварський діалект.

Якраз Мюнхен у перше повоєнне десятиліття став осередком, де зібралася чи не найчисельніша частина української політичної еміграції, у тому числі й члени Організації Українських На­ціоналістів, що прибули з Краю, як також і ті, що наприкінці 1944 року заходами очільників Закордонного Представництва Української Головної Визвольної Ради та у зв'язку з деяким пом'якшенням німецьких позицій щодо українських патріотів, були звільнені з німецьких кацетів, де були ув'язнені німцями майже з початком Другої світової війни на території України. Поряд з членами ОУН на Захід почали пробиватися або у складі відділів, або невеликими групами чи одиноко, вояки Українсь­кої Повстанської Армії, чисельність якої у час найбільшого роз­гортання бойових дій складала близько 50 тисяч бійців. УПА, як іррегулярна збройна формація укранського визвольного руху, стала доволі ефективною формою вишколу, бойової підготовки та патріотичного виховання для більш як півмільйона україн­ців, більшість з яких, згодом, були або репресовані большеви-цькою системою, або загинули у нерівній боротьбі проти окупа­нтів в Краю.

Як масовий політичний рух українців, ОУН (революційна) в часі війни здійснила перехід на демократичні устроєво-програмові позиції, вибудувала досить розгалужену сітку підпільників, влас­ні засоби масової інформації, навіть шкільництво та господарку, а також зосередила в своїх руках на той час немалі фінансові й матеріальні ресурси. Частина з цих коштів пішла на утримання власних керівних кадрів, організацію підпільної боротьби, мате­ріально-технічну підтримку відділів УПА, яка де-факто перебу­вала під впливами ОУН на Українських Землях, що під час Дру­гої світової війни емблематично називалася бандерівською.

Волею долі та за дорученням зверхників коло керма фінансо­вої референтури ОУН на ЗУЗ з початком Другої світової війни на території України опинився Зиновій Марцюк, уродженець Озірної, що на Тернопільщині, й до недавнього часу діяч гро­мадського українського кооперативного руху.

Він ніколи не хотів популярності, не допускав у свій бік похвал та панегіриків, чим грішили чимало українських націоналі­стичних провідників з різних щаблів ОУН-нівської ієрархічної драбини. Марцюк завжди залишався практично безкомпроміс­ною людиною, намагаючись зберігати в чистоті своє добре ім'я і свої життєві принципи.

В його безкорисливій любові до України немає сліпого егоїс­тичного націоналізму. Він ставить демократичні переконання, що прийшли до нього якраз в розпалі Другої світової війни, в 1942-1943 роках, вище будь-яких високопарих націоналістич­них фраз, доґм та гасел.

Про Зиновія Марцюка ніколи й ніхто не писав. Він був і досі є проти цього, бо вважав і вважає себе рядовим учасником бурх­ливих подій у підпіллі ОУН, протиокупантській боротьбі та конкуренційному протистоянні в ЗЧ ОУН на еміграції. Він прагне, як добрий фінансист, показувати справжню роль і справжність людей лише на підставі документів. Тому мені у цій невеликій розвідці про частину архіву Зиновія Марцюка прийшлося опе­рувати виключно документами —листами, рішеннями, бухгал­терськими актами та розчисленнями, в основному тими, що без­посередньо стосуються краєвих позицій та фінансів ОУН та УПА. Він, Зиновій Марцюк, здається, неохоче посвятив мене, відносно молоду людину, і ті тяжкі та подекуди трагічні подро­биці протистояння на чужині, коли розрахунком за свої принци­пи та непоступливість інколи навіть було саме життя.

Хочеться відразу застерегти, що ця книжка не про Зиновія Марцюка, а про невелику частину його архіву, який містить досі невідомі широкому загалові документи з визвольного руху, де­яких речей з конфліктових ситуацій на еміграції у повоєнні роки, інструкції у справі збірок на фонд УПА, акції УГВР та її Закор­донного Представництва, а також матеріали у справі допомоги українським політичним в'язням в 1970-1980 роках.

Представлені документи, сподіваюсь, зможуть відіграти деяку роль у правдивому висвітленні подій з нашого недавнього минулого, вияснити ряд спірних обставин в українському визвольно­му русі останніх 7-8 десятків років, спростувати деякі неточності та перебільшення в оцінках ролі окремих постатей українського націоналістичного руху. Прийшлось подати також і деякі конт-роверсійні речі та документи, бо без цього не вийшло б повної картини для уточнення суті проблеми та критичності деяких кон-фліктових ситуацій, зокрема, в Закордонних Частинах ОУН. Зда­ється, такий підхід автора у ряду осіб на еміграції і в Україні не знайде одностайного схвалення. Однак, у площині виваженості і обгрунтованості цього підходу у самого автора праці й упоряд­ника частини архіву Зиновія Марцюка жодних сумнівів не було. Мети зацькувати, скомпрометувати чи спаплюжити когось осо­бисто чи якусь групу правдивими матеріалами з цього архіву ав­тор праці також не переслідував. І це підтвердить кожний неупе-реджений читач, в якого, здається, не буде застережень чи вагань щодо автентичності документів чи в щирості намірів автора. Вре­шті решт, — частина документів з архіву Зиновія Марцюка, вете­рана українського визвольного руху — це тільки окремі фрагмен­ти певного періоду визвольних змагань та підтримки акцій та осіб на Рідних Землях. Деякі документи та листи мають приватний характер, однак доцільність їх опублікування була обгрунтова­ною, бо деякі конспіративні речі українського націоналістичного руху вже давно втратили такий собі конспіративний або навіть суворо-довірочний характер.

Про архів Марцюка знають всі, але майже ніхто не знає зміс­ту наповнення його документів. Вони здебільшого тепер вже не є таємними, однак стосуються важливих і невідомих досі справ, як от, — фінанси ОУН та УГВР, збірки на Фонд УПА й акції ЗП УГВР, допомоги українським політв'язням, тощо.

Вдалося також ідентифікувати більшість дійових осіб у спра­ві матеріалів з Архіву, аби не наражуватися на якусь контроверсію.

Насамкінець хочу наголосити на трьох засадничих питаннях цієї монографії:

1) Зиновій Марцюк, як діяч, вийшов із українського громад­ського життя, яке активізувалося на теренах передвоєнної Ук­раїни, зокрема, в його культурно-освітянській та кооперативній ділянках, тому визначати його справжнє місце в ієрархії ОУН, ЗЧ ОУН чи ОУН за кордоном або Закордонного Представниц­тва Української Головної Визвольної Ради було б зайвим і недо­речним. Його роль у діяльності названих формацій може визна­чатися лише конкретними документами та важливішими спра­вами. Що, зрештою, може зробити безпосередньо й сам неупе-реджений читач;

2) до рефлексій, оцінок, порівнянь, переважної більшості світ­лин, усіх біографічних інформацій визначних діячів українсько­го націоналістичного середовища на еміграції та очільників й рядових учасників (у тому числі й земляків Зиновія Марцюка з Озірної) повстанського руху під егідою ОУН, УПА, УГВР, ко­ментарів до документів, що стосуються історії фінансів ОУН й інших питань, які є предметом дослідів автора, окрім, оригіна­льних документів з архіву Зиновія Марцюка, останній не має жодного відношення. Усе це зроблено виключно за ініціативою автора дослідження;

3) Зиновієм Марцюком надано авторові лише окремі докумен­ти з його архіву. Все інше — реконструкції, спостереження, мір­кування та висновки автора цієї книги.

Адвокат доц. д-р Олександр Панченко, м. Лохвиця Полтавської області, листопад, 2005 рік.